fashionblog

Виїзд довелося відкласти до дванадцяти годин, до прибуття барона де-Локасса. Барон відважився навіть на те, щоб піднятися на мівху, аби встигнути на перегін Степовий вчасно. Коли він побачив армію графа де-Шорно, то відразу ж зажадав, щоб і йому дали обладунок. Він неодмінно хотів іти в бій разом з вершником, але Іль тільки розвів руками, сказавши, що зайвого обладунки відповідного розміру у нього немає, а роздягнути когось не представляється можливим.

Вершники будуть не просто чинити опір цьому, а відбиватися, оскільки всі вони обурені діями монасей. Барона заштовхали в штабний фургон і армія графа Ільхема де-Шорно зірвалася з місця і помчала по степу гуркотом, як танкова дивізія давніх часів. Диліжанси пасли задніх, потім їхали фургони, а попереду скакали Вершники. Село фургони і диліжанси об’їхали праворуч і ліворуч, як і велика частина вершників, але один загін увірвався до неї сходу і не даремно. В селі знаходився досить великий, людей в сто п’ятдесят, загін ченців.

Велика їх частина здалася, а решту Вершники порубали в капусту, так як ченці тільки що повісили кількох селян, але на цьому справа не закінчилася. Селяни миттю забили дрекольем ще пару десятків особливо звірствуючих в їхньому селі нелюдів, чому ніхто з Вершників особливо не став перешкоджати.

У мене є засіб, який змусить їх правдиво відповідати на всі питання слідчих і тоді, святий отче, все стане ясно, хто вони такі. Батько Вастос розвів руками і сказав: - Взагалі-то я повністю згоден з кожним твоїм словом, мій син. Особливо з тим, що судити цих виродків повинні ті люди, над якими вони знущалися.

Але ж, люди добрі? Свідками розмови графа де-Шорно і батька Вастоса було чоловік п’ятдесят і всі дружно погодилися, що це справедливе рішення.

Селяни не зробили цим ченцям нічого такого, щоб вони мали хоч якийсь привід обрушити на їхню голову таку кару, зате самі ченці-воїни з ордена святого Пурвара заподіяли людям безлічі бід і страждань. Початок сутеніти, коли на перегін Степовий прибули перші Вершники.

Вони вже були сповіщені про те, з чим довелося зіткнутися графу де-Шорно. Фургони та диліжанси були поставлені таким чином, щоб завтра вранці можна було відразу ж рухатись у напрямку до села Привільне та Вершники негайно почали готуватися до штурму.

Виїхати з перегону було вирішено о десятій годині ранку. Вночі, коли всі спали, з орбіти було спущено вниз добрих п’ятнадцять тисяч арбалетних стріл з мініатюрними гранатами замість наконечників, а також три десятка здоровенних станкових арбалетів, які могли метати дротики з куди більш потужними гранатами.

Були доставлені з орбіти і бойові костюми, виконані під феодальну старовину і походів своїм виглядом на максіміліановскій обладунок, тільки з корінфським барбютом, а не шоломом жабья морда. Ну, а вранці півсотні наймогутніших молоров були одягнені у важку броню з шоломами, оснащеними довгими шипами на чолі і серповидними сокирами з боків голови.

Вигляд вони дуже страшно і коли з сараю стали виводити полонених ченців, ті одразу ж прийшли мало не в жах.

Їм же можна буде набити запальні трубки, які я виготовив замість звичайних наконечників для дерев’яних арбалетних стріл. Наші нові арбалети майже втричі потужніший, ніж минулі і з них ми можемо запросто стріляти по замку з відстані в сто метрів. Таких трубок у мене багато і якщо порошок буде добре вибухати, то трохи по чуть ми цей замок по камінчику і розвалимо, але я думаю, що це чорне гайвороння здасться набагато раніше, оскільки вони не захочуть подихати заради амбіцій свого вольтанутого єпископа.

Батько Вастос пильно подивився на Іля і запитав: - Син мій, а якщо вони виведуть на стіни заручників? Що ми будемо робити тоді? Іль хижо вищирився і зловісно відповів: - А ще до того ми продемонструємо їм, що з ними всіма трапиться, якщо вони наважаться це зробити, святий отче, - заточив три десятки колів, швидко викопаємо ямки і при першій же намірів посадимо на кол того ченця , який командував цим загоном, а щоб йому не було холодно, розпалені під ним невеликий багаттячко.

Це війна, святий отче, і не ми її почали, а вони і вже давно. Монастир цей ми обов’язково захопимо. Зносити його будуть цілковитою дурницею, він ще стане в нагоді барону де-Локассу, але на цьому все не закінчиться.

Усіх потерпілих від свавілля ченців потрібно буде допитати, встановити на кому з них найбільше крові, а потім, не відкладаючи справи в довгий ящик, передати суду, як вбивць і бандитів, а не ченців. Суддями ж цих звірів будуть жителі села Привольная і як вони вирішать, так воно і буде. Кого треба повісити, - повісимо, а всіх інших Заку в кайдани і здамо барону, нехай посидять у нього на ланцюгу років десять і не треба мені тут розповідати про те, що вони таким чином служили Господу нашому Дессору.

Тому його всі і бояться, так, і як їх не боятися, ваша світлість, якщо вони так лютують. Обложили всіх в окрузі даниною, людей хапають і тягнуть до свого монастиря. Чоловіків у кайдани заковують, а жінок гвалтують. В’язницю в підвалі свого монастиря влаштували і людей в ній катують, так, стратять в ім’я віри.

Кажуть, що скоро почнуть викорінювати єресь по всьому Ромварену. Просто звери какие-то, а не ченці. Загарбники. І що найприкріше, немає на них ніякої управи.

Навіть князь Юлітан і той нічого не може вдіяти з ними. Іль кивнув головою і похмуро сказав: - Ось вам і момент істини, батько Вастос. Як ви пропонуєте робити? Проїхати повз і чекати того моменту, поки цей ублюдок не створить святу інквізицію? Але ж саме до цього він і веде справу. Що ви мені порадите робити? Батько Вастос, сьорбаючи грог, незворушно відповів: - Сину мій, якщо ти проїдеш повз і не покараєш цього нелюда, то гріш тобі ціна разом з твоїми брехня про місто Щастя.

Ну, припустимо тобі не можна знести голову цій ублюдки, але що заважає зробити це мені? Обітницю не пролиття крові? Ну, так це мій обітницю, я його дав, я його назад заберу. Давай почекаємо цього моложавого старця Ральфа, син мій. Він говорив, що вміє робити якийсь вибуховий порошок, але побоюється, що люди з його допомогою стануть вбивати один одного, от нехай Ральф його і виготовить для того, щоб ми могли підірвати ним огорожу і ворота монастиря, а далі ми й самі знаємо , що потрібно робити.

Староста тут же поквапився сказати: - За ті п’ятнадцять років, що пурвари тут знаходяться, ваша світлість, вони справжнісінький замок звели і глибокий рів навколо нього викопали. Так просто його вам не взяти. Іль підібрав губи, покивав головою і спитав: - Вибуховою порошок кажеш, святий отче? Вибуховою порошок це добре.

У мене і своїх воїнів цілком достатньо, так що ми і самі впораємося. Поки молоді люди, а їх зібралося на перегоні чоловік тридцять п’ять і хоча серед них було четверо дворян, всі вони були озброєні з рук геть погано, розбиралися з полоненими, Іль послав трьох Вершників до барона де-Локкасу, щоб вони сповістили його про те, що граф де-Шорно має намір розігнати ченців.

Він зійшов з коня і попрямував до заїзді. До нього одразу підбіг літній монах-калебіанец і став благати: - Ваша світлість, я хочу приєднатися до вас. Іль посміхнувся і простягаючи йому руку для рукостискання, веселим голосом сказав: - Ну, то приєднуйтесь, святий отець.

У чому проблема? Ми раді кожній людині, яка хоче вирушити з нами в Незаймані Землі і побудувати там місто Щастя. Як ваше ім’я, святий отче, і чому це чорні монахи на вас так визвірились? Вони що, ні в гріш не ставлять святого Калеба? Ну, ходім в тепло, нічого вам мерзнути на морозі.

Чернець, притискає до грудей великий мішок з книгами, непевно знизав графу руку і відповів: - Мене звати МІЛЕНТЬЄВ-книжник, ваша світлість, а розсердився на мене брати во Дессоре тому, що я не став шукати притулку в їх монастирі і не дивлячись на те , що вже сутеніло, відразу ж пішов на цей перегін.

Боявся, що розминаючись з вами. Я вже дванадцятий добу в дорозі. Всі ноги збив, поки йшов сюди. Чернець дійсно пересувався з працею і Іль насамперед забрав у нього важкий мішок з книгами, а як тільки вони увійшли до таверну, батько Вастос, прихопивши з собою в дорогу шкіряні тороками зі своїми ліками, одразу ж посадив МІЛЕНТЬЄВ-книжника на лаву ближче до великої печі, став перед ним на коліна і зайнявся його ногами, взутими в драні черевики, звелівши негайно подати йому балію з гарячою водою.

Поки він лікував ноги ченця, Іль, поклавши мішок з книгами на лавку, зайнявся молламамі. Розпрягати він їх не став, а лише завів у хлів, зняв з них шоломи, напоїв і поставив їм сіна. Тут якраз наспів і авангард. Він пояснив Вершникам, чому вони затримаються тут на кілька днів і пішов у таверну. Батько МІЛЕНТЬЄВ вже сидів за столом взутий у нові черевики на хутрі з великим кухлем грог в руках і виглядав значно веселіше.

Поряд з ним сидів староста перегону Степовий. Іль підсів до столу і взяв у руку кружку з гарячим грогом, поцікавився: - Ну, багато в селі Привільне ченців, батько? Той відповів, зітхнувши: - Майже півтори тисячі, ваша світлість і всі вони озброєні. Ціла армія. Кажуть, що єпископ Паїсій чогось не поділив з магістром ордена і відколовся від нього, забравши з собою найбільш досвідчених воїнів.

Набігли слідом жителі перегону Степовій і молоді люди відразу взяли ченців в обіг і швидко запали їм чортів, після чого почали роззброювати і в’язати по руках і ногах. У принципі ченці відбулися досить легко. Нікого з них не вбили і не покалічили, але морди їм трохи відрихтувати. Іль дивився на все це з олімпійським спокоєм і коли все закінчилося, крикнув: - Спасибі, добрі люди! Більше ні про що можете не турбуватися.

Скоро під’їдуть інші Вершники і ми сьогодні ж вночі або завтра з ранку відвідаємо ченців. Їм доведеться шукати нове місце для свого монастиря. Ми люди мирні, але якщо хтось намагається встати у нас на шляху, вмить даємо здачі. Хтось із поселян голосно крикнув у відповідь: - Так, і не їх це монастир зовсім! Пурвари просто відібрали у барона де-Локкаса його село Привільна, поневолити всіх селян і змусили їх побудувати їм в ній монастир, а головний у них настоятель, єпископ Паїсій.

Насильник, вбивця і бандит, яких і на великій дорозі не знайдеш. - А ось про це ми зараз докладно поговоримо, добра людина. - Сказав Іль і звернувся до молоді - Панове, схоже ви збираєтесь приєднатися до нас? Ласкаво просимо до лав Вершників, а зараз будьте ласкаві, перевірте, щоб ні в кого з ченців не виявилося при собі ножа, посадіть їх під замок у якийсь сарай і приходьте в таверну заїжджого двору.

Будемо тримати рада, що нам робити з єпископом Паїсієм. Все той же селянин крикнув: - Так, що там з ним вирішувати, ваша світлість? Якщо ви зможете взяти штурмом монастир, то повісити його, і всі рішення. У нього ж руки по лікоть в крові, у гада цього. Дайте нам зброю і зброю ченців і ми підемо на штурм разом з вами. Іль замахав руками і веселим голосом крикнув: - Зброя і обладунки забирайте, може бути це добро вам ще стати в нагоді, а на рахунок штурму забудьте.

Святий отець блискавичним рух висмикнув свою Нагіната, тримав її за один кінець, махнув своєю зброєю, з іншого кінця якого миттєво вискочило вузьке вібролезвіе, благо довжина древка дозволяла завдати удару. Почувся мелодійний передзвін і сім відрубаних решт чернечих бастардсводов, не поступалися за своєю якістю кращим зразкам дамаської сталі, попадали на сніг, а нагината в руках святого отця миттю перетворилася на пропелер. Монасі злякано ахнули, але здаватися в полон негайно не побажали і тоді батько Вастос знову взяв свою зброю довгим хватом, змахнув ним, різко нахиляючись убік і миттю розсік лезом верхню частину кіраси у трьох його братів під Дессоре, від чого інше залізо негайно відкинулася під своїм тягарем вперед, немов полки.

У той же самий мить четверо Вершників оголили свої довгі, небезпечно виблискують на сонці полірованим металом шашки та шаблі, а всі вони були навчені дворучному бою, і вони зі свистом прийшли в рух. Нерви в монасей здали і вони всі, крім червонопикий п’яниці, кинувши мечі впали на коліна. Швидше за все тому, що в своїх казармах вони вже не раз і не два обговорювали між собою перспективу можливої сутички з вершниками і їх ватажком, графом де-Шорно, який прибув до Серединний Ромварен з якогось чарівного острова Науру і не тільки осідлали молора, але і озброївшись своїх воїнів диво-зброєю.

Червонопикий, схоже, просто ще не встиг прийти до тями після вчорашньої п’янки і тому не відразу збагнув, що йому краще за все здатися, за що й поплатився.

Правда, не від руку Вершників. Набіг ззаду здоровенний мужик тріснув його голоблею по кумполу, обкованими сталлю, і чернець, висипавши свій меч, негайно звалився мордою в сніг.

Чи це вам ні про що не говорить? Головним серед ченців воїнів, а всі вони були високими здоровилом, важкі бастардсворди в руках яких були дуже небезпечною зброєю, був здоровенний монась з червоною мордою, від якого за версту тхнуло перегаром, причому пив він явно не вино, а як якийсь абсолютно жахливий самогон. Цей тип був одягнений навіть не в кірасу, а в вороновані, відмінно начищений і маслянисто блискучий на сонці пластинчастий полудоспех і сукно ряси у нього було дорогим і дуже якісним, не рівня всім іншим.

Він радісно проревів у відповідь: - Ось тут-то ми вас всіх і кінчимо, щоб ви більше не сновигали по серединній Ромварену і не бентежили народ. Іль коротко реготнув і крикнув: - Панове служителі Бога, вношу на ваш розгляд наступну пропозицію, - ви негайно здається мені в полон і тоді я гарантую вам, що вас ніхто й пальцем не зачепить. В іншому разі ми самі атакуємо вас і тоді вам доведеться познайомитися з Наурська сталлю.

Як вам це швидше за все вже відомо, ні я, ні мій друг святий отець Вастос не можемо вас вбивати, але я попереджаю вас, ніщо не завадить ні мені, ні йому відрубати руку, що тримає меч, а заодно і яйця разом з членом. Ну, і як вам буде жити оскопленнимі далі? На це у нас піде не більше трьох хвилин, а бігти вам немає ніякого сенсу ми наздоженемо найшвидшого з вас в три секунди і тоді наші молори і мівхі вас просто розтопчуть.

Так що думайте швидше. П’ятеро Вершників відразу ж, як тільки ченці кинулися до них, вишикувалися широким колом, щоб швидко рухаючись верхи проти годинникової стрілки один за одним, рубатися з монасямі довгими шашками та шаблями. У центрі кола стояли за молорамі стояли мівхі, які вже злобно гарчали, хоча битва ще не почалася. Молори, голови і шиї яких були вкриті блискучими в променях сонця, шоломами і пластинами зі сталі-сріблянки, рили обкований сталлю копитами сніг і також погрозливо ревли.

У цих верхових тварин все ж таки було куди більше ведмежого, ніж кінського і тому в них були хоч і не величезні, але все-таки ікла. Батько Вастос серед всіх Вершників виглядав найменш образливим. Мабуть тому, що його нагината, накрита буркою, була не видно ченцям, десяток здоровил наблизилися до нього і вже стали грає високо піднятими мечами.