fashionblog

Тому на дорогах стало значно спокійніше. Радувало князів і те, що Вершники всюди розвивали нові ремесла і вчили ремісників таких речей, що в них дух захоплювало від захоплення. У табір князя Рейну потягнулися гінці із Західного і Східного Ромварена, перед якими тим, хто послав їх князями ставилося тільки одне завдання, придивитися до всього і потім доповісти, чи можна і їм домовитися про подібні подарунки. Всі чотири години, що Іль їхав з князями в табір, розмова йшла все більше про нові, ще нікому невідомих ремеслах, яким він ще тільки збирався навчити ведійцев.

Він поділився з ними своїми планами щодо виробництва сільськогосподарських машин і обидва правителя добрих дві години їхали з відкритими від подиву ротами. Лише під самий кінець князь Еллар заговорив з Ілем про те, що у середовищі вищого церковного керівництва зростає невдоволення тим, що він так суворо розправився з ченцями з ордена святого Пурвара.

Граф з усмішкою глянув на обох своїх співрозмовників і сказав: - Панове, взагалі-то це не моя, а ваша проблема, як ви будете виясняти отців церкви. - Після невеликої паузи він зітхнув додав - Ми нікому не говорили про це, ваші сіятельства, щоб не порушувати в народі ненависть до церковних ієрархів, але я вам про це розповім.

У ньому вже зібралося більше вісімдесяти тисяч прихильників князя Рейну. Мало не з усього серединного Ромварена в нього їхали тисячі людей, які мріяли стати вершниками і жити у Великому Князівстві Щастя. Барони купували своїм молодшим синам великі фургони і вже спарених, але ще не приручених до возів молодих молламов, постачали їх усім необхідним і дозволяли відправитися з ними молодим солдатам, а ремісники і самі заможні селяни-орендарі відправляли з ними своїх дітей.

Загалом якби не закони майорату, які робили всяке господарство неподільним, барону Рейну, вже більш, як півроку, який отримав з рук князя Еллара княжу корону, можна було б і не мріяти про те, щоб створити у незайманих Землях своє князівство і дати баронства своїм друзям. Табір князя Рейну перебував у передгір’ях, далеко від решти міст Авсаріі, але дорога до нього була забита возами, серед яких дуже часто можна було бачити величезні диліжанси, що супроводжуються невеликими загонам Вершників.

Вони їхали дуже далеко від Авсаріі, розташованої в самому центрі серединного Ромварена, щоб завербувати до своїх лав якомога більше народу, що здебільшого ні в кого не викликало жодних заперечень. Тим більше, що граф де-Шорно і слідом за ним князь Рейн не гребували брати до своїх лав навіть бандитів і швидко давали їм вкоротити.

Нехай вони розводять пожарче вогонь у топках і запускають свої парові машини, щоб вирівняти дорогу, а ми повернемося у Артхал, найкрасивіший з усіх міст усього Ромварена. Думаю, князь Еллар, що вже через пару тижнів ми позбавимо вас від свого настирливого присутності. Людей у нашому таборі зібралося вже досить, а для тих юних дворян, які захочуть заснувати нові баронства у Великому Князівстві Щастя будуть завжди напоготові пасажирські диліжанси.

Ну, а нам потрібно якомога швидше приступати до будівництва міста Щастя. Князь Рейн вже визначився з місцем його будівництва, ваша світлість, і я думаю, що через два роки ви зможете на нього поглянути. Князь Еллар здивовано запитав: - Невже ви збудуєте це місто так швидко, граф? Граф де-Шорно розвів руками і з добре награною незворушністю відповів: - Ваша світлість, тут немає нічого дивного, адже це буде місто Вершників, тобто майже село, тільки побільше і чистіше, так, і побудований він буде так, як будуються всі великі міста на Науру, без особливого затейства.

Якщо ви хочете, то ми можемо піти звідси в наш табір і ви зможете поглянути на макет міста Щастя. Він вже готовий, але я його ще не бачив.

Князь Еллар подивився на свого колегу і той злегка кивнув головою. Усміхнувшись, його сіятельство відповів: - Добре, граф, ми згодні. Ви не відмовите нам у задоволенні поговорити з вами в кареті? Хоча Ілю цього і не хотілося, він був просто змушений погодитися. Вони відійшли від перевалу на кілька сотень метрів до того місця, де стояло на великій майданчику півтора десятка закритих карет, сіли у великій диліжанс, спеціально підготовлений для того, щоб привезти князя Еллара і його гостя на перевал і поїхали в табір Вершників.

Обидва князя були присутні під час останнього вибуху і як тільки камені перестали падати на дорогу, а пил від нього зникла, разом з графом де-Шорно вибралися з укриття і пішли до того місця, де раніше стояла скеля. Тепер там замість скелі утворилася досить рівний майданчик шириною в добрих шістдесят метрів і завдовжки в двісті, цілком придатна для будівництва сторожової фортеці.

До цього моменту з іншого боку вже було вироблено вісім вибухів і коли велика група дворян вийшла на неї, то їм постало зовсім несподіване і тому дивовижне видовище - дорога шириною в добрих п’ятнадцять кроків, широкою дугою плавно спускається вниз і що йде вправо за відріг хребта Великий Серп , що мав протяжність у п’ять з гаком тисяч кілометрів і практично скрізь непрохідного, дивлячись на яку князь Еллар враженим голосом сказав: - Граф, на мій погляд це навіть більше диво, ніж те, що силою ви молитвою було видужав майже півтори тисячі чоловік.

Господи, мені ще не доводилося бачити такої прекрасної дороги, яку ви проклали через ці гори. Іль посміхнувся і сказав задоволеним голосом: - Ваша світлість, не треба плутати грішне з праведним. Зцілення дійсно було дивом, створеним богом нашим Дессором, а ця дорога, - заслуга поважного вченого Ральфа Стюарта і винайденого їм динаміту.

Гадаю, що саме час взяти і скинути його в прірву разом з усіма його помічниками, щоб секрет цього диявольського речовини був назавжди втрачено і ми всі могли спати спокійно. Професор Стюарт, який з радісною усмішкою вислухав похвалу на свою адресу, то зараз позадкував від прірви, в яку йому кортіло заглянути, і обурено заволав: - Но, но, хлопчисько, ти не дуже-то тут виступай! У мене, хоч я вже й не молодий, дуже чіпкі і сильні руки, так що ти полетиш вниз разом зі мною.

Іль ображено прогундосіл: - Ну, ось, вже й пожартувати не можна. Князь Юлітан розсміявся і ляскаючи професора Стюарта по плечу голосно й радісно вигукнув: - Ральф, друже мій, йдіть ви від цих Вершників до мене! Ви ж бачите, як до вас тут упереджено ставляться. Чи, щоб закрити тему, вже цілком серйозно сказав: - Ну, що ж, панове, я думаю, що нам не слід заважати робітникам.

Місто щастя Іль запалили бікфордів шнур і сажнями стрибками помчав до від скелі в укриття. Через кілька секунд після того, як він сховався під навісом з товстих дощок, куті залізними смугами, пролунав гучний, якийсь протяжний і рокітливий дробовий вибух, які бувають тоді, коли одночасно підривається кілька десятків потужних зарядів, і здоровенна скеля, підірвана біля основи і з того боку, де вона притулилася до тіла височенною гори, п’ятьма сотнями кілограмів надпотужної пластикової вибухівки направленої дії, звалилася в прірву.

Все, будівельники дороги з Авсаріі в Незаймані Землі піднялися на перевал і тепер шлях у на північ був вільний. Тут, під стрімкою стіною гори Меч, на трикілометрової висоті знаходився найзручніший перевал, але через те, що шлях їм перегороджувала Страж-скеля, відразу за нею ховався крутий обрив, летіти вниз з якого потрібно було добрих сім сотень метрів, цей нехай і не самий короткий, але дуже зручний шлях на безкраї простори незайманих Земель, що лежали за Великим Серпом, - хребтом відокремлювала чи не десяту частину всього Ромварена, перестав бути самим небезпечним.

Кажуть, що з тієї вузької кам’яної полки, що лежала за звивистій ущелиною, що представляє із себе Зміїний перевал, звалилася в прірву чимало людей, які вирішили побродити по незайманих Земля. Два інших перевалу хоча і вважалися набагато безпечніше, були все-таки значно вище, на майже чотирикілометрову висоті і тому навіть влітку на них лежав сніг, а взимку вони взагалі були непрохідні. Тепер, коли Страж-скеля була вирвана, наче гнилий зуб, на її місці залишилася майже рівний майданчик.

Вибуховими роботами керував відставний майор Дік Канцлер, а вже він-то добре знав, як їх робити і тому дійсно не минуло й п’яти місяців, а дорога вже була майже побудована.

Весь цей час вибухи лунали з обох боків і якщо з боку Авсаріі ще й працювали вже п’ятнадцять парових бульдозерів, то на тій стороні були одні тільки підривники і це було навіть на краще. Ральф Стюарт тільки показав ведійцам динаміт і його вибухову силу, але не став ділитися з ними секретами його виготовлення. Ну, після того, що Вершники вчинили в селі Привольная, з ними вже ніхто не наважувався сперечатися і тому ніхто не став чіплятися до нього, щоб він поділився своїм секретом.

До того ж і князь Юлітан, і князь Еллар погодилися зі старим алхіміком, які володіли до того ж секретом Молодильні пігулок та кремів, що динаміт це дійсно дуже небезпечна речовина, щоб він став загальним надбанням.

Чи не переживав із цього приводу ніяких тяжких переживань. Куди більші переживання він зазнав під час допитів ченців і читання свідчень потерпілих. У привільне за той час, що Вершники знаходилися в села, прибула половина дружини барона і відразу після того, як цих солдатів екіпірував новими полудоспехамі і зброєю, і частина з них разом із сотнею селян були змушені перекваліфікуватися у наглядачів.

Вершники нарешті покинули село і проводжати їх в дорогу вийшли всі її жителі від малого до великого. Село Привольная, що знаходилася на кордоні баронства, знову стала виправдовувати свою назву, а інквізиція на Ромварене була таким чином викоренена в самому зародку. Навряд чи Ілю слід було чекати тепер, що церква на Ромварене полюбить його всією душею, але хоча б один монах, батько МІЛЕНТЬЄВ-книжник, поет, філософ і вчений, заспокоїв його наступними словами: - Ваша світлість, не мучте себе, ви зробили нехай дуже тяжкий, але богоугодну справу.

Ви покарали зло. Іль невесело посміхнувся і з гіркотою в голосі запитав: - А з чого це ви вирішили, святий отче, що я мучу себе? - Ну, ви так похмурі, ваша світлість. - Невпевненим голосом сказав чернець і запитав - А хіба це не так? Ось тепер Іль посміхнувся ширше й зітхаючи сказав: - Ех, святий отче, ось якби я, знаючи про те, що тут відбувається, взяв і проїхав повз, от тоді б мені було з чого мучитися, а так я не бачу для цього ніяких причин і рожа у мене похмура тільки тому, що ми вибилися їх графіка.

Неподалік від замку вже споруджувалися шибениці, на які граф не пошкодував стройового лісу, який Вершники везли з собою, і під стукіт сокир і молотків барон скрушно сказав: - Мабуть, ви маєте рацію, князь. - Помовчавши трохи, він зітхнув і додав - Я очолю цей суд і буде, що буде. Інакше який я після цього барон. Коли я не зміг відбитися від цієї навали, у єпископа Паїсія було вп’ятеро більше воїнів, ніж у мене, то хоча б поставлю свій підпис під вироком, як голова цього народного суду.

Суддями зголосилися бути все, але Іль сказав, що ними стануть тільки п’ятдесят чоловіків і жінок, яким запропонував свій захист і запропонував після суду відправитися разом з ними.

Баронові була запропонована захист іншого роду, у вигляді таких обладунків та зброї, про які він ніколи і не мріяв, для всієї його дружини. Суд тривав три дні і вирок його був суворий - сто тридцять сім монахів на чолі з єпископом вирушили на шибеницю, шістсот дев’яносто чотири закуті в кайдани і відправлено в їх же власну в’язницю строком на десять років, а всім іншим всипали батогів і прогнали геть.

Після цього всі матеріали процесу були складені у великій скриню і опечатані бароном. За тим, як проходила страта, спостерігали одні тільки судді, так, три десятки Прогрессор, які носили на шиї засуджених петлі. Ката, як такого, не було. Його роль виконував масляний світильник, перепалюваних мотузку, замикаю механізм довгого люка, що відкривається під ногами злочинців. Все було закінчено протягом якихось двох годин, після чого судді залишили місце страти і шибеницю спалили разом з тілами страчених пірофоровимі гранатами.

Колишні в’язні клялися на Біблії і докладно розповідали Прогрессор про те, за що вони були схоплені і що слідом за цим їм довелося пережити в катівнях. Як тільки з когось знімалися свідчення, його відпускали додому або поселяли в замку. Іль весь цей час ховався від усіх і з’явився тільки тоді, коли стали допитувати захоплених в полон ченців, щоб задати кілька запитань єпископу-мракобісся. Перебуваючи під впливом сироватки правди, це сорокарічний громила, син священика, детально розповів слідчим при свідках про те, як хотів захопити владу на всьому континенті.

Монахов допитували майже два тижні й весь цей час барон де-Локасс не залишав замку. Ну, а потім прямо в замку відбувся суд над злочинцями і судити їх було запропоновано тим постраждалим, - жителям села і захопленим ченцями подорожнім, у яких вистачить на це духу. Барон перед початком вибору суддів хотів було перекласти всю відповідальність на князя і церква, але Іль посміхнувся і сказав йому: - Барон, давайте не будемо займатися дурницями.

Нехай ті люди, у яких вистачить на це духу, самі скажуть чого вони бажають своїм мучителям. Не всі ченці вбивали, гвалтували і катували, але ті, хто це робили понесуть заслужене покарання. Я ж не пропоную вам ставати катом. Для цього у мене є розстрільна команда, вона і відправить злочинців на той світ.

Якщо їх передати в руки князя і церкви, я не здивуюся, що багато хто з цих мерзотників і в першу чергу єпископ Паїсій опиняться на волі. Ну, і як ви будете після цього себе почувати, барон? Такі виразки треба випалювати розпеченим залізом.

У таких умовах мені вже не залишається нічого робити, як звернутися по допомогу до молитви і ви повинні мені допомогти, якщо хочете, щоб я з божою допомогою зміг зцілити цих калік. Зараз всі ви підете в село, ввійдете в будинки селян, станете разом з ними на коліна і будете молитися Господу нашому Дессору. Зі мною ж тут залишаться тільки ті люди, на кого я вкажу.

Це буде непроста справа, але думаю, що за три дні я зможу впоратись і всі ці три дні ніхто з вас не повинен виходити з будинків до настання темряви, а й коли стемніє ви не повинні залишати будинки надовго.

А тепер покиньте цей замок і негайно привезіть в нього з села Привільне всіх, кого покалічили ченці. Повернетеся в замок тоді, коли я вас покличу і пам’ятайте про те, що я сказав. Після таких слів ведійських Вершники, а разом з ними барон де-Локасс, у скорботному мовчанні покинули захоплений замок, а Прогрессор негайно взялися до роботи і почали готуватися до евакуації всіх, кому потрібна була спеціальна медична допомога, а це були практично всі в’язні, на орбітальну станцію.

Як тільки їх товариші привезли з села з півсотні покалічених ченцями селян і повернувшись до неї увійшли до будинку, тут же у дворі замку здійснив посадку шатл і в нього почали заносити носилки із сплячими людьми.

На борту станції були приведені в робочий стан все наноробохірургі. Для того, щоб усунути наслідки якої-то просто звірячої жорстокості ченців, Прогрессор довелося пустити в хід всю потужність сучасної земної медицини і менше, ніж через три доби всі ув’язнені були навіть здоровішим, ніж до того дня, як потрапили у катівні. Опівдні вони почали прокидатися і батько Вастос поскакав в село і сповістив людей, що завдяки триденної молитві графа де-Шорно батько небесний Дессор явив свою милість, а недужих усіх калік.

Майже всі жителі села, а в Привілля жило майже вісім тисяч осіб, бігом впало в замок і здивовані люди побачили, що у двір спускаються їхні рідні та близькі, а також інші в’язні, які з подивом дивляться на свої руки та ноги і ніяк не можуть повірити в те, що у них цілі всі пальці і на їхніх тілах немає шрамів.

Через кілька годин Прогрессор, виштовхав в шию всіх зайвих, почали знімати покази з кожного в’язня і записувати їх на аркуші пергаменту, чим займалися чотири доби, не забуваючи попереджати їх про покарання за обмови і наклеп.

Фортеця ченців перебувала у шести кілометрах від села, на єдиному на всю округу пагорбі. Взяти її сходу було неможливо, - підйомний міст був піднятий, і тому її просто оточили, спорів і діловито. Фургони були поставлені поза досяжності арбалетів ченців і Вершники відразу почали встановлювати важкі далекобійні арбалети, а також готувати до можливої страти товсті, загострені коли і ченців.

Перший далекобійний арбалет ще не був встановлений, а піші арбалетника вже наблизилися до на відстань ефективної стрільби та без будь-якої команди відкрили вогонь по зубцях кріпосної стіни заввишки в п’ятнадцять метрів, складеної з тесаного каменю, і камнеметним машин. Гранати хоча і були мініатюрні, вибухали з оглушливим гуркотом. Кілька арбалетників почали стріляти в стіну і після десятка вибухів в ній утворився пролом.

Навпаки в’їзду в замок швидко побудувався загін Вершників на закутих у броню-сріблянку молорах, від яких вже відокремили мівх, і саме в той момент, коли який-то монах вибрався на стіну і почав розмахувати білим прапором, арбалетника влучними пострілами перебили ланцюга підвісного мосту і той з гуркотом упав вниз. Закуті в блискучу броню молори зірвалися з місця і сходу увірвалися у внутрішній двір фортеці.

В принципі на цьому вся війна тут же і закінчилася. Опір зробили лише кілька десятків ченців, та й те дуже слабка. Зате в захопленому замку ченців ордена святого Пурвара, дуже шанованого в народі, Вершникам тут же довелося зіткнутися з такими жахами, що тільки завдяки прищепленою Ілем їм дисципліні і тому, що всіх ченців він збирався передати суду, їх не порубали в капусту. Двоповерхова підземна в’язниця була забита укладеними і в декількох камерах тортур кати продовжували катувати свої жертви не дивлячись на те, що замок був уже захоплений вершниками.

В одному з тортур катівень був і єпископ Паїсій, який катував не кого-небудь, а одного з молодших синів барона де-Локасса, який зник безвісти кілька місяців тому. Те, що залишилося від катів після декількох хвилин їх спілкування з вершником з Малої Степу, саме вони перебували в перших рядах, якщо добре постаратися ще могло давати в суді свідчення.

Число ув’язнених було майже дорівнює кількості ченців і вже дуже скоро вони помінялися місцями. Зміни, пов’язані по руках і ногах ченці, щоб не змогли покінчити життя самогубством, опинилися в камерах і за справу негайно взялися цілителі. Вчені-історики припускали, що їм доведеться зіткнутися з наслідками жорстоких тортур, але навіть вони не могли уявити собі такого варварства і оскільки дуже багато людей були покалічені, Іль, побудувавши у дворі всіх ведійських Вершників був просто змушений сказати їм наступне: - Панове, ви самі бачили, що зробили з людьми, які потрапили в їх катівні, ці потвори.