fashionblog

На перший погляд вони начебто всім задоволені, Іль, але це ж кіарци і хто знає, що у них на умі. Ти не боїшся, що після Марса вони заявляться на Веду і викинуть нас усіх звідси за те, що ми відправили на той світ майже дві сотні ченців? Від них чого завгодно можна очікувати, адже ми по суті порушили їх заборону і позбавили життя мешканців того світу, історичний хід розвитку якого повинні прискорити. Іль натягнуто посміхнувся і пильно дивлячись в очі професора Стюарта, спокійним голосом сказав: - Як заявляться, професор, так і заберуться звідси.

Ви ж прекрасно розумієте, що вчинити по іншому ми просто не могли. Що ще ми могли зробити з Паїсієм і його бандою? Взяти і відправити їх усіх на Землю? Знаєте, якщо б у кіарцев було б яке-небудь виправний заклад для подібного роду негідників, які мріють вбивати людей тисячами на догоду своїм низьким бажаннями, то ми б відправили ченців до них, але ні про що подібне не йдеться. Ми знаходимося тут у тому числі і для того, професор, щоб ні в якому разі не допустити кровопролитних воєн і якщо для цього буде потрібно, щоб я особисто, своїми власними руками задушив якого-небудь мерзотника, то повірте, я це зроблю і потім буду спати спокійно.

- Розсміялися, щоправда, зовсім не весело й роблять, він додав - Ось тут ви абсолютно праві, професор, всі Вершники Малої Степу в цьому сенсі слова дикуни.

Іль розсміявся і вигукнув весело і насмішкувато: - Хто б у цьому сумнівався, професор! - Після чого примружився і єхидно запитав - Правда, я пригадую, що хтось дуже різко заперечував проти ідеї інтелектуального вибуху і говорив, що в феодальне суспільство в жодному разі не можна вносити технології часів розвивається капіталізму, мовляв до епохи пара спочатку потрібно підвести ремісників до створення найпростіших мануфактур, а вже потім давати їм парову машину з капеде в двадцять п’ять відсотків.

Так, і проти Вершників з їх дурною прихильністю до коней хтось виступав. Професор посміхнувся і розвівши руками відповів: - Чи, так хто ж знав, що ви, Вершники, настільки дикий народ, що знайдете спільну мову з ведійцамі? Хоча знаєш, чесно кажучи я був просто вражений, коли був переконаний в тому, що в самій звичайній кузні можна виготовити таку парову машину, яка буде розвивати потужність у дев’яносто сім кінських сил і при цьому виявиться цілком придатною як привід для не такого вже й примітивного бульдозера.

Цей твій друг, барон де-Колкс, вже роз’їжджає по Теврану та його околицях на паромобіля своєї власної конструкції. Так скоро справа дійде до того, що він і танк змайстрував. - Осушивши кружку з квасом, професор Стюарт раптом різко змінив тему розмови і сказав - Це все добре, Іль, але мене ось що хвилює. Три тижні тому на Марс, в твою Школу Прогрессор заявилася ціла делегація кіарцев на чолі відразу з трьома Верховними Владиками. Вони, до речі, і зараз знаходяться там, все обнюхують, сунуть свої носи в кожну щілину й ахають, дивлячись на ваших величезних Красновський мустангів.

Загалом ведійци розвиваються повільніше, ніж земляни і цей чортів феодалізм вони у себе пестують ось уже майже вісім років. Я взагалі не розумію, як вони перебралися з Ромварена на Суотванз і почали розселятися по ньому? Не інакше, як їх хтось стусанами підганяв в ті далекі часи. Професор Стюарт посміхнувся і сказав: - Чи, всьому цьому є дуже просте пояснення, - прекрасний клімат на обох континентах, родючі землі, а також та обставина, що рельєф планети створив дуже зручні природні межі, що відокремлюють одну величезну, слабохолмистої рівнину від іншої, а самі гірські хребти, їх відокремлюють, не є нездоланною перешкодою.

Так що на Веде самою природою були створені всі умови для вкрай спокійного, поступального розвитку цивілізації хліборобів, а вони, Чи, як тобі це добре відомо, є навіть більшими пасіонарії, ніж Вершники раннього періоду, але при цьому не схильні до завойовницьких воєн.

Через те, що Веда володіє багатими природними ресурсами для розвитку землеробства, на ній ніколи не було воєн чисто економічного характеру, як і не було ніколи ніяких Великих переселень народів, траплялися на Землі через посух або повеней.

В основному ведійци воювали тільки з причини династичних спорів, коли який-небудь барон був проти свого сюзерена і виганяв його. Тоді той звертався за допомогою до сусідів і відновлював свої зневажені права, але іноді втрачав їх остаточно, якщо на бік барона вставали всі інші барони.

Так що вибач, хлопче, але особисто на мій погляд суспільство на Веде знаходиться в стані гармонії, а після того, як ти підкинув князю Вінгебору шикарну ідею щодо того, як шляхом пожалування дворянських титулів наблизити до себе самих багатих купців, ремісників, молламоводов і землеробів і збільшити відрахування до скарбниці в обмін на протекціонізм, відносини між різними творчими силами в суспільстві стануть ще більш гармонійними.

Ну, а взагалі-то я схильний вважати, що ведійцам властива суспільна ідеологія Вершників періоду розквіту. Природно, що я маю на увазі російське козацтво, Іль, і вашу нинішню ідеологію. Думаю, що у своєму завершеному вигляді ідеологія Вершників дуже добре приживеться на тутешній грунті і саме в цьому напрямку нам і потрібно працювати.

- Чи налив йому й собі їх великого глечика холодного квасу у великі глиняні кухлі і запитав втомленим голосом - Про що ти балакав з цими барбоса? Вони що, знову клянчив собі якусь нову мануфактуру? Іль мовчки кивнув головою, випив полкружкі квасу і з глибоким зітханням засмучення поділився з професором Стюартом своїми сумнівами: - Знаєте, Ральф, дивні вони якісь люди. Не знаю, може бути вони просто наївні, як діти, а може бути у водійських князів зовсім інші погляди на життя, але я сьогодні розповів їм про трактаті Паїсія, а вони обидва навіть вухом не повели.

- Так, це дуже дивно, Іль. - Погодився професор Стюарт і запитав - А може бути ти не сказав їм про те, що було б услід його опублікуванням? Чи стукнув кулаком по столу і вигукнув: - Так, пояснив я їм це, професор, пояснив! Ось тільки боюся, що вони зовсім нічого не зрозуміли. У мене взагалі складається враження, професор, що Веда це просто якась планета неляканих лохів, якщо говорити, звичайно, про її князів. Або ті ідіоти, які переселили землян на Веду, перестаралися, коли дурять їх і втягувати в стан первісної дикості.

Відповідно до останніх досліджень ваших учених, професор, стало ясно, що поступальний розвиток ведійської цивілізації відбувається протягом останніх трьох з половиною тисяч років, а вони за цей час тільки і змогли, що дістатися до епохи феодалізму в його чистому вигляді, правда, на порядок більше гуманного, ніж у Західній Європі одинадцятого, дванадцятого століть.

О, князів вони чіпати б не стали, вони просто перетворили би вас у своїх слухняних слуг і творили своє зло в тому числі і вашими руками. От і подумайте тепер, ваші сіятельства, у кого більше претензій, у деяких ієрархів церкви до мене, або особисто у мене до них.

Від моєї руки в селі Привольная не занепав жоден злочинець, але якщо я дізнаюся про те, що хтось із церковників захоче завершити працю Паїсія, то йому точно буде непереливки. Паїсія і його прихвосням я розв’язав мову за допомогою зілля правди, а от їх точно чекають такі тортури, які не снилися і цьому мерзотнику, який відправився в пекло, і тоді мене не зупинить навіть те, що Науру піде на дно.

Ека дивина, одним островом більше, одним менше. Зате Вершники Науру перестануть розважатися стрибками і займуться справою, припливуть до берегів Ромварена і Суотванза, висадяться і почнуть вчити людей новим наукам, лікувати їх, розвивати ремесла, прокладати точно такі дороги, яку я збудував, по обох континентах, наводити мости через самі широкі річки і пробивати тунелі в гірських хребтах.

До речі, ваша світлість, ми знайшли ще один короткий шлях з незайманих Земель в Авсарію, але для того, щоб люди могли їздити по цій дорозі, нам доведеться пробити тунель довжиною в сімнадцять кілометрів. Тунель, про який згадав Чи, як раз була та сама тема, яка цікавила обох князів куди більше, ніж якісь книжки попів і вони відразу ж стали розпитувати його про нього. Іля це так обурило, що після прибуття в табір він сплавити їх обох Рейну. Той вклонився перед їх сіятельство, як рівний, а він досить сухо попрощався і запропонувавши князям пройти у великий намет, беззвучно матюкаючись, перейшов у свій будинок на колесах.

За півгодини до нього у фургон заглянув професор Стюарт і не побачивши Вершника в кімнаті, голосно запитав: - Не спиш? - Ні, професор, заходьте, я просто приліг. - Відповів Іль і вмить схопився з ліжка, покритої волохатою шкурою місцевого еквівалента тигра. Вийшовши з невеликої спаленкі і підійшовши до столу, Іль спитав - Що-небудь вип’єте, професор? Ральф Стюарт кивнув головою і попросив: - Так, плесни мені квасу.

Роблячи обшук в покоях єпископа Паїсія ми знайшли одну рукопис, над якою цей негідник працював в останні роки. Повірте мені на слово, це страшна книга. Цей мерзотник назвав її дуже цікаво, немовби якийсь наукова праця - “Трактат про єресі і зносини з дияволом”. У своєму трактаті він дуже докладно описував, які, на його погляд, релігійні погляди людей, що відрізняються від традиційних, можна вважати єретичними й прискіпливо пояснював, як саме диявол вчить людей єресі, але це півбіди, ваші сіятельства, Паїсій самим грунтовним чином описував у своєму трактаті, катування, потрібно піддавати людей, щоб вони зізналися у єресі і своїх зносинах з дияволом.

- Особи обох князів висловлювали якесь дивне здивування та Іль суворим голосом сказав - Ви, ваші сіятельства, схоже не зрозуміли, що збирався зробити Паїсій, який зізнався на допиті, що він не вірить у Господа нашого Дессора і був би радий поклонятися дияволу, але він не вірить і в нього. Зате він при цьому сказав, що мріяв з допомогою церкви підпорядкувати своїй владі весь Ромварен. Він назвав нам імена всіх своїх послідовників в церкви і серед них є чимало вищих церковних ієрархів, які, за його словами, були готові приєднатися до нього.

Нам дуже пощастило, що Паїсій привернув до себе нашу увагу так рано, коли він ще не зробив свій трактат надбанням церкви. Втім знаєте, ваші сіятельства, зроби Паїсій це, він тим самим домігся б тільки того, що ми розгромили не один монастир, а десятки, інакше по всьому Ромварену запалахкотіло б вогнища, на яких ці чудовиська, які не вірять ні в Бога, ні в диявола , стали б тисячами спалювати ні в чому не винних людей тільки заради того, щоб взяти владу в свої руки.

Тому на дорогах стало значно спокійніше. Радувало князів і те, що Вершники всюди розвивали нові ремесла і вчили ремісників таких речей, що в них дух захоплювало від захоплення. У табір князя Рейну потягнулися гінці із Західного і Східного Ромварена, перед якими тим, хто послав їх князями ставилося тільки одне завдання, придивитися до всього і потім доповісти, чи можна і їм домовитися про подібні подарунки. Всі чотири години, що Іль їхав з князями в табір, розмова йшла все більше про нові, ще нікому невідомих ремеслах, яким він ще тільки збирався навчити ведійцев.

Він поділився з ними своїми планами щодо виробництва сільськогосподарських машин і обидва правителя добрих дві години їхали з відкритими від подиву ротами. Лише під самий кінець князь Еллар заговорив з Ілем про те, що у середовищі вищого церковного керівництва зростає невдоволення тим, що він так суворо розправився з ченцями з ордена святого Пурвара.

Граф з усмішкою глянув на обох своїх співрозмовників і сказав: - Панове, взагалі-то це не моя, а ваша проблема, як ви будете виясняти отців церкви. - Після невеликої паузи він зітхнув додав - Ми нікому не говорили про це, ваші сіятельства, щоб не порушувати в народі ненависть до церковних ієрархів, але я вам про це розповім.

У ньому вже зібралося більше вісімдесяти тисяч прихильників князя Рейну. Мало не з усього серединного Ромварена в нього їхали тисячі людей, які мріяли стати вершниками і жити у Великому Князівстві Щастя. Барони купували своїм молодшим синам великі фургони і вже спарених, але ще не приручених до возів молодих молламов, постачали їх усім необхідним і дозволяли відправитися з ними молодим солдатам, а ремісники і самі заможні селяни-орендарі відправляли з ними своїх дітей.

Загалом якби не закони майорату, які робили всяке господарство неподільним, барону Рейну, вже більш, як півроку, який отримав з рук князя Еллара княжу корону, можна було б і не мріяти про те, щоб створити у незайманих Землях своє князівство і дати баронства своїм друзям. Табір князя Рейну перебував у передгір’ях, далеко від решти міст Авсаріі, але дорога до нього була забита возами, серед яких дуже часто можна було бачити величезні диліжанси, що супроводжуються невеликими загонам Вершників.

Вони їхали дуже далеко від Авсаріі, розташованої в самому центрі серединного Ромварена, щоб завербувати до своїх лав якомога більше народу, що здебільшого ні в кого не викликало жодних заперечень. Тим більше, що граф де-Шорно і слідом за ним князь Рейн не гребували брати до своїх лав навіть бандитів і швидко давали їм вкоротити.

Нехай вони розводять пожарче вогонь у топках і запускають свої парові машини, щоб вирівняти дорогу, а ми повернемося у Артхал, найкрасивіший з усіх міст усього Ромварена. Думаю, князь Еллар, що вже через пару тижнів ми позбавимо вас від свого настирливого присутності. Людей у нашому таборі зібралося вже досить, а для тих юних дворян, які захочуть заснувати нові баронства у Великому Князівстві Щастя будуть завжди напоготові пасажирські диліжанси.

Ну, а нам потрібно якомога швидше приступати до будівництва міста Щастя. Князь Рейн вже визначився з місцем його будівництва, ваша світлість, і я думаю, що через два роки ви зможете на нього поглянути. Князь Еллар здивовано запитав: - Невже ви збудуєте це місто так швидко, граф? Граф де-Шорно розвів руками і з добре награною незворушністю відповів: - Ваша світлість, тут немає нічого дивного, адже це буде місто Вершників, тобто майже село, тільки побільше і чистіше, так, і побудований він буде так, як будуються всі великі міста на Науру, без особливого затейства.

Якщо ви хочете, то ми можемо піти звідси в наш табір і ви зможете поглянути на макет міста Щастя. Він вже готовий, але я його ще не бачив.

Князь Еллар подивився на свого колегу і той злегка кивнув головою. Усміхнувшись, його сіятельство відповів: - Добре, граф, ми згодні. Ви не відмовите нам у задоволенні поговорити з вами в кареті? Хоча Ілю цього і не хотілося, він був просто змушений погодитися. Вони відійшли від перевалу на кілька сотень метрів до того місця, де стояло на великій майданчику півтора десятка закритих карет, сіли у великій диліжанс, спеціально підготовлений для того, щоб привезти князя Еллара і його гостя на перевал і поїхали в табір Вершників.

Обидва князя були присутні під час останнього вибуху і як тільки камені перестали падати на дорогу, а пил від нього зникла, разом з графом де-Шорно вибралися з укриття і пішли до того місця, де раніше стояла скеля. Тепер там замість скелі утворилася досить рівний майданчик шириною в добрих шістдесят метрів і завдовжки в двісті, цілком придатна для будівництва сторожової фортеці.

До цього моменту з іншого боку вже було вироблено вісім вибухів і коли велика група дворян вийшла на неї, то їм постало зовсім несподіване і тому дивовижне видовище - дорога шириною в добрих п’ятнадцять кроків, широкою дугою плавно спускається вниз і що йде вправо за відріг хребта Великий Серп , що мав протяжність у п’ять з гаком тисяч кілометрів і практично скрізь непрохідного, дивлячись на яку князь Еллар враженим голосом сказав: - Граф, на мій погляд це навіть більше диво, ніж те, що силою ви молитвою було видужав майже півтори тисячі чоловік.

Господи, мені ще не доводилося бачити такої прекрасної дороги, яку ви проклали через ці гори. Іль посміхнувся і сказав задоволеним голосом: - Ваша світлість, не треба плутати грішне з праведним. Зцілення дійсно було дивом, створеним богом нашим Дессором, а ця дорога, - заслуга поважного вченого Ральфа Стюарта і винайденого їм динаміту.

Гадаю, що саме час взяти і скинути його в прірву разом з усіма його помічниками, щоб секрет цього диявольського речовини був назавжди втрачено і ми всі могли спати спокійно. Професор Стюарт, який з радісною усмішкою вислухав похвалу на свою адресу, то зараз позадкував від прірви, в яку йому кортіло заглянути, і обурено заволав: - Но, но, хлопчисько, ти не дуже-то тут виступай! У мене, хоч я вже й не молодий, дуже чіпкі і сильні руки, так що ти полетиш вниз разом зі мною.

Іль ображено прогундосіл: - Ну, ось, вже й пожартувати не можна. Князь Юлітан розсміявся і ляскаючи професора Стюарта по плечу голосно й радісно вигукнув: - Ральф, друже мій, йдіть ви від цих Вершників до мене! Ви ж бачите, як до вас тут упереджено ставляться. Чи, щоб закрити тему, вже цілком серйозно сказав: - Ну, що ж, панове, я думаю, що нам не слід заважати робітникам.